— Ану мерщій іди на кухню! Родичі з дороги зголодніли!
Гучний голос Ганни Сергіївни заглушив і гуркіт автомобілів, що під'їжджали, і шелест листя в яблуневому саду, і несамовите гавкання сусідського пса.
Ірина повільно випросталася біля клумби. Поперек тут же озвався неприємним тягучим болем. Жінка важко сперлася на дерев'яний держак сапки й струсила грудки сирої землі з цупких робочих рукавиць.
Біля нової хвіртки з профнастилу одна за одною зупинялися три машини. Вони паркувалися так тісно, ніби господарі заздалегідь вирішили зайняти весь вільний проїзд.
З першого автомобіля, із силою захлопнувши дверцята, вибралася свекруха. На Ганні Сергіївні була строката сукня з великими квітами та блискуча шовкова хустка, пов'язана навколо шиї.
Слідом з інших машин почали виходити решта.
Дядько Михайло.
Двоюрідна сестра Олексія разом із двома дітьми-підлітками.
Кілька далеких родичок, яких Ірина бачила лише раз — на власному весіллі майже десять років тому.
Усього назбиралося чоловік із десять, а може, і більше.
Гучна, збуджена компанія, яка розмовляла вся водночас і не звертала жодної уваги на господарів ділянки.
Цю дачу Ірина придбала два роки тому.
Після смерті бабусі їй дісталася невелика двокімнатна квартира на околиці. Ірина продала житло, додала заощаджені за кілька років гроші й купила ділянку з добротним цегляним будинком подалі від постійного міського шуму.
Угоду вона оформлювала сама.
Ремонтувала теж майже самотужки.
Олексій, її законний чоловік, не допомагав ані вибирати ділянку, ані переробляти стару веранду. Він вважав дачу безглуздою забаганкою дружини та марною тратою рідкісних вихідних.
Ставлення чоловіка різко змінилося лише після того, як на ділянці з'явилася добра лазня, зручна альтанка та просторий майданчик із мангалом.
А його мати вже під час першого приїзду врочисто нарекла чужу власність «нашим родинним гніздечком».
— Ти чого там застигла, ніби вперше нас побачила?
Ганна Сергіївна рішуче розчахнула хвіртку й пройшла на ділянку, навіть не подивившись під ноги.
Її туфлі ледь не зачепили нещодавно висаджені дорогі квіти, якими Ірина займалася весь ранок.
— Ми м'яса повний багажник привезли! Давай розпалюй мангал. Овочі неси, зелені зі своїх грядок наріж. Діти голодні після дороги, у них уже животи зводить.
— Ви не казали, що збираєтеся приїхати.
Ірина промовила це сухо, майже не повертаючи голови.
Вона спокійно зняла рукавиці й поклала їх на дерев'яну лаву біля клумби.
Попередній день видався особливо важким.
Ірина відпрацювала довгу зміну в аптеці. Пів дня у приміщенні майже не діяв кондиціонер, відвідувачі нервували через спеку, а до вечора вона ледь трималася на ногах.
За місто жінка приїхала в п'ятницю навмисно заради тиші.
Вона мріяла добре виспатися, вранці випити кави на ґанку, трохи попрацювати в саду і провести вихідні без гостей, розмов та чужих вимог.
— Оце ще вигадала! — обурилася Ганна Сергіївна. — Я тепер до власного сина на дачу зобов'язана заздалегідь дозвіл питати?
Вона впевнено попрямувала до веранди.
Дзвінкі підбори зацокотіли по чистих дошках, залишаючи на них темні сліди від землі.
— Альошо! Виходь швидше! До тебе родичі приїхали! Зустрічай гостей!
Олексій з'явився у дверях будинку.
На ньому були домашні штани й розтягнута футболка. Обличчя після сну виглядало пом'ятим, очі ще до ладу не розплющилися.
Побачивши на подвір'ї цілу юрбу, чоловік зупинився на порозі. Потім винувато подивився в бік дружини, немов заздалегідь розумів, чим закінчиться цей несподіваний візит.
— Мамо, ви могли б бодай зателефонувати.
Він сказав це тихо й невпевнено, переминаючись з ноги на ногу.
— Ми взагалі збиралися спокійно відпочити. Іра тільки-но після важкої зміни.
— Ой, тільки не починай своє вічне скиглення!
Ганна Сергіївна різко махнула рукою. Браслети на її зап'ястку голосно брязнули.
— Уся родина зібралася, а він незадоволений! Радіти треба. Коли ще вийде всім разом вибратися? Ірино! Де у вас нормальний посуд? Ми зараз швидко стіл організуємо. А ти нанизуй м'ясо на шампури. Ворушися, люба, уже обідня пора, а у вас нічого не приготовлено.
Тим часом родичі почали розходитися по ділянці, ніби господарів тут узагалі не існувало.
Діти двоюрідної сестри з гучними криками кинулися до грядок із полуницею. Вони наступали на зелені кущики, зминаючи листя та незрілі ягоди брудними підошвами кросівок.
Дядько Михайло вмостився просто біля ґанку й закурив.
Попіл він звично струшував у клумбу з молодими гортензіями, які Ірина посадила зовсім нещодавно.
Інші родичі зайняли альтанку, почали оглядати лазню й голосно обговорювати, хто де сидітиме.
Ганна Сергіївна вже розчахнула вхідні двері й без запрошення попрямувала до будинку, немов чудово знала, що ніхто не наважиться її зупинити.
Ірина пішла слідом.
Вона не зронила жодного слова, але всередині повільно здіймалася важка втома, перемішана з роздратуванням.
Ще трохи — і все нагромаджене за останні роки мало виплеснутися назовні.
На кухні свекруха вже відкривала одну шафу за іншою.
Дверцята гупали, посуд дзеленчав.
Ганна Сергіївна витягла на стіл нові тарілки, кілька глибоких салатниць і набір виделок, який Ірина тільки ввечері перемила й акуратно розклала по місцях.
— Так, а консервація у вас де?
Свекруха відчинила холодильник і почала уважно вивчати його вміст.
— Діставай свої запаси. Напевно ж є чим пригостити людей. Огірочки домашні, помідорчики, усе своє, смачне. Ще картоплю постав варитися. Тільки швидше. Поки м'ясо приготується, чоловіки тут від голоду впадуть.
Ірина мовчки дивилася на те, що відбувається.
На чисті тарілки, виставлені без її дозволу.
На брудні сліди від вуличного взуття, що тягнулися через усю кухню.
На дядька Михайла, який уже встиг відкрити банку недорогого пива й сперся спиною об нещодавно пофарбований одвірок.
Потім вона подивилася на чоловіка.
Олексій боком протиснувся до кухні, намагаючись не зустрічатися з нею поглядом.
Він завжди поводився однаково.
Варто було його матері перейти допустимі межі, як Олексій негайно ставав непомітним. Він волів мовчати, погоджуватися або вдавати, ніби нічого особливого не відбувається.
Аби тільки не сперечатися з матір'ю.
Аби тільки не псувати власний настрій.
— Іро, ну що ти стоїш?
Він підійшов ближче й заговорив стиха, щоб родичі не почули.
— Давай я піду мангал розпалю, а ти тут швиденько зо два салати зробиш. Люди все-таки приїхали. Незручно вийде. Усе ж таки рідня.
— Незручно спати на стелі, Олексію.
Ірина промовила цю фразу настільки твердо, що чоловік одразу замовк.
Вона не стала підвищувати голос.
Не влаштувала скандал.
Не почала жбурляти речі чи бити тарілки перед здивованими родичами.
Просто ступила до кухонного столу в ту мить, коли Ганна Сергіївна вже простягла руку до великої святкової супниці.
Ірина швидко зібрала весь посуд, який свекруха встигла виставити.
Підхопила стопку тарілок.
Зібрала виделки.
Узяла салатниці.
Потім відчинила нижню шафу кухонного гарнітура, акуратно склала все всередину й зачинила дверцята рухом стегна.
— Це що ще таке?
Ганна Сергіївна широко розплющила очі, не вірячи, що невістка посміла діяти всупереч її наказам.
— Навіщо ти посуд сховала? З чого людям їсти накажеш? З власних долонь?
— Ми не будемо накривати стіл.
Ірина спокійно й прямо подивилася свекрусі у вічі.
Потім відкрила холодильник і дістала контейнер із добірним м'ясом.
Вона замаринувала його напередодні ввечері за особливим рецептом, збираючись приготувати вечерю для себе й Олексія.
Контейнер вирушив у великий цупкий пакет.
Слідом туди лягли дорога ковбаса, шматок крафтового сиру та свіжі овочі.
— Ірино, ти взагалі розумієш, що робиш?
Голос Ганни Сергіївни злетів до різкого вереску.
— Ти при своєму розумі? Чим накажеш мені годувати родичів? Ми стільки часу добиралися!
— Гадки не маю, Ганно Сергіївно.
Ірина затягнула пакет міцним вузлом.
— Гостей запросили ви, тому й частувати їх будете самостійно. Ви ж щойно сказали, що привезли повний багажник м'яса. От і готуйте його. Розпалюйте мангал і годуйте свою компанію.
Ірина зняла з тумбочки в передпокої ключі від машини, потім потягнулася до гачка й накинула на плечі легку куртку.
— Альошо!
Голос Ганни Сергіївни рознісся по всьому будинку.
— Ти тільки подивися, що вона витворяє! Ми приїхали до вас із добрими намірами, стільки часу провели в дорозі, пальне витрачали, а вона буквально їжу в людей з-під носа забирає! Хіба це господиня?
Олексій поспіхом став перед дружиною у дверному отворі, перегороджуючи їй шлях. На його обличчі відбивалася справжня паніка.
— Ірочко, ну це вже занадто.
Він заговорив квапливим пошептом, раз у раз зиркаючи в бік матері.
— Ти куди зібралася? Потерпи лише кілька годин. Вони посидять, поїдять і роз'їдуться. Навіщо з нічого влаштовувати скандал? Я ж не винен, що вони приїхали без попередження!
Ірина зупинилася.
Вона подивилася на чоловіка тим самим спокійним і важким поглядом, після якого він зазвичай ходив похмурішим за хмару до самого вечора.
У його жалюгідному «потерпи кілька годин» немов умістилося все їхнє сімейне життя.
Потерпи, коли свекруха без попиту перекладає речі в шафах.
Потерпи, коли сестра Олексія позичає гроші, а потім місяцями вдає, ніби нічого не винна.
Потерпи, коли в будинок, куплений на кошти Ірини, ввалюється ціла юрба й починає розпоряджатися так, ніби господиня тут не вона, а безплатна прислужниця.
— Я повертаюся додому. У місто.
Ірина твердо відсторонила чоловіка плечем. Без злості, але так, щоб він зрозумів: зупинити її не вийде.
— Можеш залишатися. Мангал на подвір'ї, дрова лежать у сараї. Розважайте гостей. Ви ж вважаєте себе тут господарями, раз запрошуєте людей без моєї згоди.
Вона зійшла з ґанку й навіть не озирнулася.
Дядько Михайло витріщився на неї поверх відкритої банки пива. Підлітки завмерли посеред витоптаної полуничної грядки, не розуміючи, чому тітка не поспішає на кухню готувати для них салати й накривати стіл.
Ірина відчинила задні дверцята машини й поклала пакет із продуктами на сидіння.
Потім сіла за кермо та завела двигун.
У дзеркалі заднього виду вона чудово бачила, як Ганна Сергіївна вибігла на веранду. Свекруха розмахувала руками й щось голосно вичитувала синові.
Олексій розгублено топтався перед ґанком, чухав потилицю й дивився вслід машині дружини.
Тепер йому належало самому вирішувати всі проблеми, що виникли.
За будь-яке задоволення доводиться розплачуватися. Навіть за бажання вдавати щедрого господаря чужим коштом.
Ірина ввімкнула радіо, додала звуку й спокійно виїхала з двору, залишивши позаду відчинену хвіртку та галасливих родичів.
Вихідні в порожній міській квартирі виявилися чудовими.
Вона виспалася, переглянула кілька фільмів і запекла в духовці м'ясо, яке забрала з дачі.
Телефон Ірина заздалегідь перевела в беззвучний режим.
До недільного вечора там назбиралося близько двадцяти пропущених викликів від чоловіка та довге сердите повідомлення від Ганни Сергіївни. Свекруха обурювалася відсутністю поваги до старших і звинувачувала невістку в ганебній поведінці.
Олексій повернувся додому ближче до вечора в неділю.
Виглядав він утомленим і роздратованим. Одяг наскрізь просякнув запахом їдкого диму, пересмаженої цибулі та багаття.
Він кинув сумку біля вхідних дверей і похмуро пройшов на кухню.
Ірина не стала питати, яким чином родичі готували м'ясо без доброї решітки для мангала, яку вона ще в п'ятницю замкнула в коморі разом із шампурами.
Не поцікавилася й тим, з якого посуду гості пили чай, коли виявили, що чисті чашки їм ніхто не виставив.
Олексій за звичкою підійшов до холодильника й відчинив дверцята.
Кілька секунд він мовчки розглядав майже порожні полиці.
— А вечеря де?
Він невдоволено повернувся до дружини.
— Твоя мама повідомила, що я нікчемна господиня.
Ірина незворушно підсунула до нього порожню тарілку, що стояла на столі.
— Не хочу її розчаровувати та руйнувати створений образ. А готову їжу можна купити в магазині за рогом.
— Іро, годі вже ображатися.
Олексій важко опустився на стілець біля вікна.
— Нормально ж посиділи. Ну побурчала мама трохи, ти ж знаєш її вдачу. Обов'язково було влаштовувати виставу й їхати? Ти мене перед усіма родичами виставила казна-ким. Дядько Михайло взагалі не зрозумів, чому господиня дому сіла в машину й покотила геть.
— Господиня поїхала саме тому, що це її дім.
Ірина налила собі води з глечика.
— І до власного дому вона має право запрошувати тих, кого справді хоче бачити. А не обслуговувати людей, які приїжджають юрбою без попередження й вимагають негайно накрити їм стіл.
— Вони навіть ночувати на підлозі відмовилися!
Олексій зненацька підвищив голос. Мабуть, перед очима знову постали всі неприємності минулих вихідних.
— Усі поїхали ще ввечері в суботу! Мати мені весь день вичитувала, що в нас немає додаткових ліжок і розкладачок. Я потім два дні стирчав там сам і поливав грядки, раз уже все одно приїхав.
— От і чудово.
Ірина з глузуванням підняла брову.
— За два роки ти нарешті бодай один раз самостійно полив полуницю.
— Іро, я серйозно кажу.
Олексій насупився й подивився на неї спідлоба.
— Мама дуже образилася. Сказала, що більше ніколи не приїде в це, як вона висловилася, негостинне болото. І вимагає, щоб ти перед нею вибачилася.
— Передай Ганні Сергіївні мою щиру вдячність.
Ірина підійшла до мийки й сполоснула склянку.
— Це найприємніша новина за останні дні. І ще, Олексію, я тут устигла дещо обміркувати. Завтра на дачу приїдуть робітники.
— Які робітники?
Він одразу насторожився й навіть тимчасово забув про відсутність вечері.
— Будуть міняти замки.
Ірина витерла руки паперовим рушником.
— Старі останнім часом почали погано замикатися. Нові ключі залишаться тільки в мене. Щоб більше жодних несподіваних візитів і родинних делегацій. Захочеш поїхати на риболовлю — зателефонуєш заздалегідь. Отримаєш дублікат під розписку.
— Ти взагалі тямиш, що говориш?
Олексій різко схопився зі стільця.
— Це і моя дача! Ми, по-твоєму, сім'я чи сторонні люди?
— Дача належить мені, Альошо. Вона куплена за гроші, що залишилися від бабусиного житла.
Ірина говорила спокійно, не підвищуючи голосу. Саме ця холодна впевненість діяла на чоловіка значно сильніше за крик.
— А сім'єю ми залишаємося доти, доки ти не починаєш ховатися за маминою спиною, коли вона грубить твоїй дружині в її власному домі. Хочеш удавати привітного господаря перед дядьком Михайлом — купуй власну ділянку й запрошуй туди кого завгодно. А на моїй території правила встановлюю я.
На цьому розмова закінчилася.
Олексій ще деякий час стояв посеред кухні, безпорадно відкриваючи й закриваючи рота, немов риба, що опинилася на суходолі.
Заперечити було нічого.
Проти ясних і справедливих слів дружини він не знаходив жодного переконливого доказу.
Зрештою Олексій роздратовано махнув рукою, розвернувся й пішов до кімнати, навмисно гучно тупочучи по коридору.
Ірина провела його спокійним поглядом і ледь помітно всміхнулася.
Потім узяла телефон і підтвердила замовлення в будівельній компанії.
Два нових надійних замки.
Зовсім невелика ціна за те, щоб так зване родинне гніздечко Ганни Сергіївни остаточно стало для неї звичайною чужою дачею.
Як ви вважаєте, чи правильно вчинила Ірина, захистивши свої особисті кордони таким рішучим способом, чи їй усе ж варто було поступитися заради спокою в родині?