Зайшовши до квартири, Даша завмерла на місці. Вона сподівалася, що чоловік зустріне її після тривалого відрядження, але в коридорі нікого не було.
— Максим? Ти вдома? — у темряві Дар’я потягнулася до вимикача, але раптом хтось торкнувся її руки.
— Не потрібно, не вмикай світло, — пролунав голос чоловіка.
— Ой, ти мене налякав! — здригнулася Даша. — Чому не вмикати? Темно ж. Я нічого не бачу.
— Я допоможу, — грайливо відповів чоловік і забрав у дружини сумки. — Не варто порушувати романтику.
— Романтику? — зацікавлено спитала Дар’я. — Ти що, вечерю при свічках готуєш?
— А якщо й так, то що? Я не маю права порадувати кохану дружину?
— Маєш, але щось я не відчуваю запаху їжі з кухні, — повела носом Даша.
— Не відчуваєш, бо страва ще не готова. Ти поки йди у ванну, а я закінчу з вечерею.
— Добре, — посміхнулась дружина. Вона в напівтемряві пішла мити руки у ванну, але коли відкрила двері, здивувалася ще більше. На раковині й поличках стояли запалені свічки, а на пральній машині лежав телефон Максима, з якого лунала тиха джазова музика.
— Ого, а це що таке?
— Це початок романтичного вечора, щоб ти розслабилася перед вечерею, — відповів Максим і поцілував дружину. — Насолоджуйся поки, а я дороблю справи на кухні.
— Ну гаразд, — погодилась Даша і підморгнула чоловікові. Вона із задоволенням поринула в гарячу воду і подумала, що її чоловік вигадав чудовий сюрприз.
Дар’я і Максим були одружені п’ять років. До цього дня чоловік жодного разу не влаштовував романтичних вечорів для дружини. Зазвичай, коли вона поверталася з відрядження, сама готувала вечерю, а потім ще й прибирала до ночі. Але сьогодні все було інакше.
Насолоджуючись розслабленою атмосферою у ванні, Даша заплющила очі та стала міркувати, що ж змусило Максима організувати такий сюрприз. Можливо, він готує її до приїзду свекрухи. Це була перша думка Дар’ї. Вона вже кілька років не спілкувалася з Тамарою Володимирівною.
Мати чоловіка жила в селі за тридцять кілометрів від міста. Вона була дуже грубою і настирливою жінкою. Раніше свекруха постійно втручалася в життя сина зі своїми порадами. Спочатку невістка ще терпіла її витівки, але після одного випадку заборонила приходити до них у гості.
Якось Тамара Володимирівна навідалась у дім молодят без попередження. У той час Максим і Дар’я були у відпустці. Коли вони повернулися, то відразу помітили, що хтось господарював у їхній квартирі. Потім з’ясувалося, що свекруха зробила дублікат ключів і віддала їх доньці, яка навчалася в університеті й жила в гуртожитку.
— З якого дива ви пустили Марину в мою квартиру?! — обурювалася Даша, дізнавшись правду.
— А що такого? Вас все одно не було вдома. Вона пожила там усього тиждень. Шкода, чи що?
— Яке ви мали право робити дублікат ключів від чужої власності?
— Якої чужої? Там, між іншим, мій син живе!
— І що? Ця квартира — моя! Мені її подарували батьки. Тільки я маю право вирішувати, хто тут житиме або гостюватиме!
Вчинок свекрухи дуже обурив невістку. Того дня дружина Максима серйозно посварилася з його матір’ю. Посварилася Даша і з зовицею. Вони навіть мало не побилися через це. Дар’я зажадала повернути ключ від квартири, але Марина відмовилася це робити. У підсумку господині довелося міняти замок у дверях.
Максима теж вразила та ситуація, але, на відміну від дружини, він не став обривати зв’язок із матір’ю та сестрою. Навпаки, він мріяв, щоб Даша помирилася з його родичками. Однак дружина категорично відмовлялася прощати свекруху та зовицю. Вона вважала, що як тільки це станеться, Тамара Володимирівна і Марина знову спробують сісти їй на шию.
Лежачи у ванній після відрядження, Дар’я чомусь вирішила, що Максим улаштував такий сюрприз, бо знову хоче примирити її з родичками. Щоб з’ясувати це, вона прямо запитала чоловіка:
— Сподіваюся, до нас не збирається приїжджати Тамара Володимирівна з Мариною?
— З чого ти взяла? — здивувався чоловік, присівши на край ванни. — Я знаю, як ти до них ставишся. Насильно милим не станеш. Якщо не хочеш з ними спілкуватися — не треба. Я більше не буду змушувати тебе до цього.
— От і добре! — глянувши на Макса, відповіла Даша.
— Ти поки відпочивай, — кивнув чоловік. — Скоро риба запечеться, і будемо вечеряти.
— Чудово! От би ти мене завжди так зустрічав з відрядження, — мрійливо промовила Дар’я.
— Може, й буду, — посміхнувся чоловік і вийшов із ванної.
Даша досі не розуміла, що змусило Максима бути таким уважним і чуйним. Можливо, він справді змінився й вирішив, що його дружина заслуговує на більше тепла. Але в наступну мить ці приємні думки зникли з голови жінки. Коли Дар’я підняла голову, її погляд упав на полицю з шампунями. У ту мить її серце шалено забилося.
— Що це? — прошепотіла вона й дістала коробку з косметикою. — Як вона тут опинилася?
Перед від’їздом у відрядження Дар’я завжди брала частину косметики із собою, а частину залишала в приліжковій тумбочці. У цій коробці зберігалися лише помада, тіні, туш і тональний крем із пудрою. Максиму не було сенсу чіпати косметичку й тим паче переносити її до ванної. Отже, з тумбочки її витягла якась інша жінка…
— Макс! Максим! — вибігши з ванни, Дар’я поспіхом накинула халат і попрямувала до чоловіка. Той був на кухні й накривав на стіл.
— О, ти вже все? Рибка майже готова, — зрадів чоловік.
— Це що таке?! Чому моя косметичка перемістилась із тумбочки у ванну?
— Що? — не зрозумів чоловік. Він глянув на коробку й знизав плечима. — Я нічого не чіпав. Мабуть, ти сама її залишила.
— Я точно пам’ятаю, що залишала коробку в кімнаті! Не бреши мені! Хто був тут під час моєї відсутності?
— Ем… Дорога… — почав запинатися чоловік. — До мене якось приїжджав друг із дівчиною. Можливо, вона щось шукала серед косметики. От і витягла коробку.
— З приліжкової тумбочки?! — не вірячи жодному слову Максима, вигукнула Дар’я. — І як довго вони тут були?
— Усього один день. Приїхали ввечері, а наступного ранку вже поїхали, — виправдовувався чоловік.
— Думаєш, я повірю в цю казку?! Зізнавайся, ти приводив додому коханку? От як ти проводиш час, поки я у відрядженні?!
— Та ти що?! Яка ще коханка?! — розгубився Максим. — Кажу тобі, приїжджав друг із дівчиною. Можливо, вона залізла в тумбочку, поки ми з Сашком сиділи на кухні.
— І наступного ранку вони поїхали? — з якимось підтекстом запитала Дар’я.
— Ну так, — невпевнено кивнув Максим. — Вони їхали до батьків в інше місто, а дорогою вирішили заїхати до мене. Ми з Сашком ще зі школи дружимо…
— Брехня! Ти все вигадав! — закричала Дар’я й почала діставати косметику з коробки. — Тільки подивись на це! Хочеш сказати, дівчина твого друга використала мій консилер за один вечір? Блиску для губ майже не залишилось, а на тінях видно, що хтось зламав баночку! Не схоже, що вони були тут усього добу! Таке враження, що вони жили тут тиждень! І ця нахабна користувалась моєю косметикою без дозволу!
— Дорога… — як побите цуценя, пробурмотів чоловік.
— Що — «дорога»?! — знову закричала Дар’я. — Краще визнай одразу! Ти мені зраджуєш? Як звати твою швабру? Скільки ви разом?!
— Клянусь, я ніколи тобі не зраджував! — знову почав виправдовуватись чоловік.
Це ще більше розлютило Дар’ю — вона розвернулась і рішучим кроком попрямувала до спальні. Приголомшений Максим побіг слідом.
— Що ти надумала?! Що ти робиш?! — закричав він у відчаї.
— Я не терпітиму зради! Ми розлучаємось! — відповіла Дар’я. Вона дістала валізу зі шафи й почала складати туди речі чоловіка.
— Зупинись, прошу! Клянусь, у мене нікого немає! Маму кличу на свідків!
— Ага, дуже смішно! — Дар’я, не обертаючись, продовжила пакувати речі. — Як ти міг, Максим? Я ж тобі довіряла! Не думала, що ти здатен на таку підлість!
— Все! Досить! — побачивши сльози на очах дружини, вигукнув чоловік. — Добре, я скажу правду! Тільки припини збирати речі. Я не хочу розлучення! Я кохаю тебе, чуєш?
Побачивши відчай в очах чоловіка, Дар’я трохи заспокоїлась. Вона сіла на ліжко й уважно його слухала.
— Поки тебе не було, до мене приїжджала не подруга Сашка, а Марина… — опустивши очі, зізнався чоловік. — Просто я боявся, що ти розсердишся, тому й не сказав про це.
— І що вона тут робила?! — досі сердито спитала Дар’я.
— Жила. Майже тиждень. У неї сесія в університеті, тож вона вирішила пожити тут, а не в гуртожитку. Мама буквально благала мене про це. Якби я знав, що сестричка полізе у твої речі й користуватиметься косметикою, нізащо б її не впустив.
— І як мені в це повірити? Раптом ти знову брешеш? Як із Сашком і його дівчиною.
— Не брешу. Хочеш, зателефоную Марині при тобі й спитаю, чи користувалась вона твоєю косметикою?
— Хочу! Дзвони!
Цей дзвінок розвіяв усі сумніви Дар’ї. Сестра одразу зізналась брату, що без дозволу брала консилер, блиск і тіні невістки та користувалась ними цілий тиждень. Дар’я не витримала й знову накричала на зовицю. Цього разу й сам Максим розсердився на сестру. Він посварився з нею й пообіцяв більше ніколи не виконувати її примхи.
Дар’я ще довго ображалась на чоловіка, але згодом вони помирились. Їй було прикро, що Максим впустив у дім родичку, яку вона терпіти не могла. Але ще більше образив сам обман. Утім, це виявилось кращим за присутність зовсім сторонньої жінки в їхній квартирі.
— Сподіваюсь, ти більше не пускатимеш сторонніх людей у дім, поки я у відрядженні? І не брехатимеш мені? — спитала Дар’я перед наступною поїздкою.
— Нізащо! Тепер влаштовуватиму романтичні вечері просто так, а не з почуття провини, — розкаявся чоловік.
Після цього випадку Максим справді почав частіше готувати сюрпризи для дружини. Зрештою, Дар’я навіть упіймала себе на думці, що вдячна Марині. Якби не її нахабна поведінка, стосунки подружжя, можливо, так і залишилися б на колишньому рівні. А тепер їхнє кохання ніби ожило знову. Вони стали ближчими та щасливішими, ніж раніше.