«Я чоловік видний, мені потрібна господиня, а не королева»: заявив залицяльник (55 років), довелося пояснити йому різницю між дружиною і хатньою працівницею

 

Знайомства після сорока п’яти років нагадують похід мінним полем. Ти вже достатньо доросла, щоб не вірити в казки, у тебе є свій усталений побут, улюблена горнятка на кухні й чітке розуміння того, чого ти точно не терпітимеш у своєму житті.

Але надія зустріти близьку по духу людину все одно живе десь глибоко всередині. Саме ця надія й змусила мене погодитися на побачення з Ігорем.

Ігорю п’ятдесят п’ять, нас познайомила спільна приятелька, розписавши його як «останнього з могікан»: не п’є, працює на керівній посаді, має простору квартиру, дачу і навіть зберіг густу шевелюру, що в нашому віці, на думку приятельки, уже є вагомою конкурентною перевагою.

Перша наша зустріч за чашкою кави минула цілком нейтрально. Ігор тримався впевнено, багато жартував, розповідав про своє захоплення риболовлею й про те, як важко зараз знайти чесного підрядника для ремонту дачі.

Звичайні розмови дорослих людей. Я подумала: чому б не зустрітися вдруге?

Друге побачення відбулося в хорошому ресторані. Ігор замовив м’ясо, вибрав вино з виглядом знавця, і, здавалося, вечір обіцяє бути приємним.

Але щойно ми перейшли до більш особистих тем, атмосфера почала невловимо змінюватися. Розмова зайшла про минулі стосунки і про те, хто чого шукає в теперішньому.

І тут мого супутника прорвало. Він відсунув порожню тарілку, відкинувся на спинку стільця, схрестив руки на грудях і почав мовити з інтонацією пророка, який пізнав істину.

- Розумієш, Аню, сучасні жінки зовсім втратили береги. Їм усім подавай романтику, подорожі, щоб їх на руках носили. А елементарних речей робити не хочуть. Моя колишня дружина останні два роки навіть борщ відмовлялася варити, казала, що втомлюється на роботі. А навіщо мені жінка, якщо я приходжу в порожню квартиру й сам собі пельмені варю?

Я слухала уважно, не перебиваючи, лише трохи підняла брову. А Ігор, відчувши вдячну слухачку, вирішив викласти всі карти на стіл.

- Я людина пряма, кажу як є. Я чоловік видний, забезпечений. У мене немає проблем з увагою. Але мені потрібна нормальна господиня, а не королева, яка тільки по салонах ходить та манікюр береже. Щоб я приходив увечері, а вдома пахло випічкою, сорочки були випрасувані як по лінійці, і щоб мозок ніхто не виносив. Жінка повинна створювати затишок, це її природна функція. А я зі свого боку забезпечу їй статус моєї супутниці.

Він подивився на мене з таким виглядом, ніби щойно запропонував мені виграшний лотерейний квиток, і тепер чекав, коли я кинуся йому на шию від вдячності за надану честь…

Я зробила повільний ковток води. Усередині не було ні образи, ні злості. Лише глухе роздратування від того, наскільки часто дорослі, здавалося б, розумні чоловіки плутають тепле з м’яким.

• Ігорю, - спокійно почала я, дивлячись йому просто в очі. - Давай прояснимо кілька моментів, щоб ми обоє не витрачали чужого часу. Чи правильно я розумію твою «бізнес-модель» сім’ї: жінка працює на своїй основній роботі, а потім приходить до тебе додому й заступає на другу зміну?

Він ледь насупився, не очікуючи такого ділового тону.

• Ну чому одразу бізнес-модель? Це нормальна сім’я. Я ж чоловік, годувальник.
• Годувальник чого саме? - уточнила я. - Я теж працюю, сама себе забезпечую, у мене своя квартира, машина, і я не потребую, щоб хтось купував мені продукти. Якщо ми зходимося, ми стаємо партнерами. А те, що ти зараз описав, називається не пошуком дружини. Це пошук безплатної хатньої працівниці з функцією співрозмовниці вечорами.

Ігор спробував перебити, але я жестом зупинила його.

• Дивись, як це виглядає зі сторони. Ти пропонуєш мені відмовитися від мого комфортного вечора з книжкою або походу в театр, щоб я приїхала до тебе прасувати твої сорочки й пекти пироги. Натомість ти пропонуєш мені «статус твоєї супутниці». Але, Ігорю, статус не звільняє від втоми, не миє посуд і не робить мені масаж спини після важкого дня.

Я трохи нахилилася вперед.

• Якщо тобі потрібен ідеальний порядок, накрохмалені комірці й свіжа випічка щодня, найми хатню працівницю. Зараз це доступно: професійна жінка приходитиме тричі на тиждень, прибиратиме, готуватиме їжу на кілька днів наперед і прасуватиме. Це коштує конкретних грошей, але ти не хочеш платити. Ти хочеш отримати цей сервіс безплатно, загорнувши його в красиве слово «затишок» і зігравши на почутті жіночого обов’язку.

Обличчя мого «видного чоловіка» пішло червоними плямами. Вочевидь, із ним давно ніхто не розмовляв так прямо.

• Я думав, ти мудра жінка, - процідив він, насилу приховуючи розчарування. - А ти міркуєш, як ці… сучасні феміністки, яким аби права качати. Сім’я будується на турботі!
• Саме так, Ігорю. На взаємній турботі, - усміхнулася я. - Коли ти вариш мені каву зранку, а я готую нам вечерю ввечері. Коли ми разом закидаємо речі в пральну машину, а потім ідемо гуляти в парк. Дружина, це партнерка для радості, для підтримки в скрутну хвилину, для спільних планів на життя. А обслуговувати дорослого, здорового чоловіка в побуті, це не турбота, це обслуговування. І з віку обслуговуючого персоналу я давно виросла.

Рахунок ми оплатили навпіл, хоча він слабко спробував дістати гаманець, але радше за інерцією. Додому я доїхала таксі, відчуваючи неймовірну легкість.

Ми живемо в дивовижний час. Жінки давно навчилися забезпечувати себе, закривати свої базові потреби й організовувати свій побут так, як їм зручно.

Ми шукаємо в чоловіках не спонсорів і не «хазяїв», а рідну душу. Але багато чоловіків чомусь досі свято вірять, що сам факт їхнього існування на дивані з хорошою зарплатою, це достатня причина, щоб жінка перетворилася на безплатну куховарку й прачку.

Щиро не розумію, звідки в них ця непохитна впевненість у власній винятковості. Невже вони не помічають, як змінився світ?

А вам траплялися такі «видні чоловіки», які шукають не супутницю життя, а зручний побутовий комбайн? Як ви реагуєте на подібні заяви на побаченнях?