Наша єдина донька приголомшила нас новиною: вона збирається жити з чоловіком, який старший за неї на 15 років.
Катя завжди була розумною дівчинкою. Минулого року вона закінчила школу й вступила до педагогічного університету, старанно навчалася.
Додому приїздила рідко, посилаючись на те, що «дуже багато задають учити». Тому ми самі навідувалися до неї.
До гуртожитку ми її не пустили, орендували їй квартиру, регулярно привозили продукти й давали гроші на всі її потреби.
І ось донька приїхала та заявила:
– Мамо, тату, у мене для вас новина. У мене є наречений, і ми збираємося жити разом.
– Тоді привози його знайомитися! – зраділа я.
– Ви його знаєте, це Дмитро з нашого села.
У мене аж голова закрутилася від цих слів.
– Який Дмитро, Катю? Він же мій ровесник, – ледь не скрикнула я. – Та ще й такий ледар!
– Не говори так про нього, – різко відказала Катя.
– Він же всього місяць тому розлучився. Дружина вигнала його за пияцтво та за те, що вдома влаштовував безлад. У нього двоє дітей, яким він має платити аліменти. Ти справді хочеш узяти це на себе?
– Мамо, ти не все знаєш про його сім’ю.
На цьому Катя більше не хотіла говорити про Дмитра. Скільки я її не вмовляла, ми намагалися поговорити по душах, а вона все повторювала: «кохаю», і все.
Цей її наречений, людина без майбутнього, живе в батьків, нічого за душею.
Мій чоловік теж намагався поговорити з Дмитром, але безрезультатно. Той лише відповідає:
– Не заважайте вашій доньці будувати своє щастя.
Наче насміхається з нас. Обдурив дівчину, і радий.
Я завжди думала, що Катя бачить, яка в нас сім’я, де панують повага й любов, і знайде собі гідного чоловіка. Та ні.
Я ніяк не можу змиритися з її вибором і прийняти такого зятя.
Що робити, підкажіть? Як уберегти її від цієї помилки?