Цього ранку я стала свідком сцени, яка мене просто приголомшила. Чесно кажучи, я навіть не знала, як на це реагувати.
У маршрутці була година пік, людей набилося вщерть. Як це зазвичай буває в понеділок о сьомій ранку в нашому місті. Одне з місць для сидіння зайняла молода дівчина, схоже, студентка. Спала вона так солодко, що я їй навіть позаздрила. Ніхто не турбував її, аж поки до автобуса не зайшла жінка із сином. Хлопцеві було років дванадцять, але було добре видно, що вдома його годують щедро і він точно не виснажений ні навчанням, ні роботою.
Та жінка окинула маршрутку поглядом, помітила сплячу дівчину й одразу ж підійшла саме до неї, повністю проігнорувавши інших пасажирів, які так само стояли, трималися за поручні й мовчки терпіли тисняву.
– Доброго ранку! Встань, будь ласка, нехай мій син сяде! Він же ще дитина, а їхати нам далеко, – штовхнула жінка дівчину.
Дівчина, видно, не відразу второпала, що відбувається. Вона насилу розплющила сонні очі, подивилася на жінку, яка вже була готова буквально посадити свого сина на чуже місце. Дівчина випрямилася, кивнула в бік хлопця й спокійно, без крику, але так, що її почули навіть ті, хто стояв ближче до задніх дверей, запитала:
– Скажи, ти навчаєшся у другу зміну з 16:00 до 21:30? – звернулася вона до нього.
– Ні, – невпевнено відповів хлопець.
– Може, ти працюєш із п’ятої ранку, щоб оплатити навчання?
– Ні.
– А у вихідні ходиш на другу роботу?
– Ні…
– Ну, тоді я продовжу спати, а ти поясни своїй мамі, чому ми так вирішили. Домовилися?
Вона просто відвернулася, заплющила очі й знову заснула, ніби цієї нахабної вимоги й не було.
Я була в захваті від цієї дівчини! Так майстерно поставити на місце безцеремонну жінку, не зірватися на сварку й не принижувати нікого, а водночас чітко показати межі, це треба вміти!
А як ви вважаєте, чи правильно вона вчинила? Діліться думками!