П’ятирічний Сашко прокинувся раніше за будильник, заліз до тата під ковдру й схвильовано зашепотів:
- Тату, а мені сьогодні мама наснилася.
Федір миттєво прокинувся.
- Мама сказала, що щойно піде перший сніг, вона до нас повернеться, — продовжував шепотіти син. — Тату, а сніг скоро піде?
- Скоро, — відповів Федір, швидко підвівся з ліжка й увімкнув світло. — Усе, встаємо, Сашку. Снідаємо і мерщій у садочок.
- Я не хочу.
- Чого не хочеш?
- Снідати.
- Я теж не хочу, — зітхнув Федір. — Але доведеться.
- Навіщо?
- Треба. Ми ж із тобою чоловіки. Раптом сьогодні нам доведеться когось рятувати, а в нас із тобою сил немає.
- Тату, а мама повернеться?
Це було найважче запитання. Сашкової мами не було в цьому світі вже цілий рік, а син її все ще чекав.
- Повернеться, — відповів Федір якомога веселіше.
- Прямо з неба?
- Ага. Тільки вона буде трішки іншою.
- Як це, іншою?
- Обличчям, іншою. Але такою ж доброю. І тебе любитиме.
- Швидше б сніг пішов, — зітхнув син.
Уже за пів години Федір передав дитину виховательці дитячого садка й побіг на автобус. Його машина від учора стояла без руху, через різкі листопадові морози старий акумулятор повністю розрядився, і тепер доведеться купувати новий.
Але на роботу він усе-таки встиг вчасно. Швидко сів у своє крісло, увімкнув комп’ютер і втупився в монітор відсутнім поглядом.
- Федю, привіт! — озвався Антон, який сидів за сусіднім столом. — Не спи, скоро шеф заявиться.
- Я не сплю, — відгукнувся Федір. — Привіт.
До речі, у наш відділ, кажуть, влаштовується нова співробітниця. Молода. Так що тобі треба нею зайнятися.
- Це з якого дива? — Федя подивився на Антона з питанням.
- А з такого. Ти ж батько-одинак. Тобі потрібна нова дружина.
- І ти туди ж, Антоша? Запам’ятай: я не батько-одинак. Я просто батько, який виховує сина.
- Але твоєму Сашкові потрібна мама. Хіба не так?
- Так-так… — Федір важко зітхнув. — Але йому потрібна хороша мама.
- А раптом вона хороша?
- Хто?
- Нова співробітниця.
- Відчепись… — Федір знову втупився в монітор і спробував думати про роботу.
День тягнувся дуже повільно.
Федір не витримав і відпросився з роботи на годину раніше. Він вирішив раніше забрати сина, разом із ним заскочити в якийсь автомагазин і все-таки купити акумулятор.
Поспіхом вибіг із будівлі й аж остовпів: із неба падав перший мокрий сніг.
Він завмер, одразу згадав сина, серце стиснулося, і він рвонув до автобусної зупинки.
Та коли Федір побачив тендітну дівчину, яка марно намагалася відкрутити ключем гайку на автомобільному колесі, він мимоволі зупинився. Найімовірніше, зупинився тому, що побачив руки цієї дівчини, мокрі й страшенно почервонілі від холоду.
Він підійшов до неї впритул і роздратовано запитав:
- Ви навіщо самі це робите?! У вас що, чоловіка немає?
- Немає… — беземоційно відповіла дівчина.
- Та я все сама вмію. От тільки цей сніг. Руки страшенно змерзли.
- От же ж… — Федір присів навпочіпки поруч із нею. — Дівчино, я б вам допоміг, але я дуже поспішаю.
- А я вас і не прошу, — спокійно відповіла дівчина.
- Це ще гірше, — вирвалося у Федора мимоволі. — Якщо я вам швидко заміню колесо, ви підвезете мене до дитячого садка? Мене там син чекає.
- Справді? — дівчина полегшено зітхнула. — Звісно, підвезу…
Федір вовтузився з колесом довго. Запаска виявилася спущеною, довелося її накачувати звичайним насосом, який, слава Богу, знайшовся в багажнику.
Коли він, із відчуттям виконаного обов’язку, сідав у машину, дівчина сказала:
- А ви помітили, що це перший сніг…
У Федора знову защеміло серце. Так, що він, стиснувши зуби, мимоволі застогнав.
- Що з вами? — спитала дівчина.
- Нічого. Може, поїдемо?
- Поїдемо, — усміхнулася дівчина. — У який бік кермувати?
- Поки прямо. А потім я вам покажу.
Сніг посилювався. Їхали всю дорогу мовчки, але коли автомобіль зупинився біля дитячого садка, дівчина раптом запропонувала:
- Давайте я вас зачекаю. А потім відвезу до вашого дому.
- Ні, не треба, дякую. Мені ще в автомагазин треба заскочити.
- То й тим більше! — зраділа дівчина. — І мені теж туди треба. Та й узагалі, мені, на відміну від вас, поспішати нікуди. У мене ж, як ви знаєте, чоловіка немає. Сніг такий мокрий. Ваше дитя промокне…
- Не треба, та що ви… — Федір поспіхом вискочив з автомобіля й побіг до сина.
Коли вони із Сашком вийшли з дитячого садка, автомобіль дівчини стояв на тому самому місці. А дівчина стояла поруч і, мов дитина, ловила ротом мокрі сніжинки.
Побачивши Федора із сином, вона радісно замахала їм рукою:
- Гей, біжіть сюди! Я вас усе-таки дочекалася!
Сашко розгублено зупинився й здивовано подивився на тата. Потім перевів погляд на дівчину й невпевнено сказав:
- Це мама?
Тату, там мама…
Я ж тобі казав…
Пішов перший сніг, і вона…
Сашко зірвався з місця й дуже швидко повис у дівчини на шиї.
А та, нічому не дивуючись, підхопила дитину на руки й закрутилася разом із ним.