Я вже давно живу в Німеччині, де маю чоловіка. Донька живе зі мною, вона доросла, працює, і в неї є хлопець. А от син залишився в Україні й нещодавно вирішив одружитися. З Олею вони разом уже два роки, познайомилися перед війною. Майже відразу почали жити разом. Я не була проти, адже розуміла, як Русланові самотньо.
Рік тому сина мобілізували. Його забрали просто дорогою на роботу. За кілька місяців він мені зізнався:
– Мамо, на війні все сприймається інакше. Я не хочу відкладати життя на потім. Збираюся зробити Олі пропозицію!
– А ти не надто поспішаєш?
– Ні, життя надто коротке!
Я не могла сперечатися з ним у такій ситуації. Невдовзі мене запросили на весілля. Я давно планувала купити синові квартиру й уже назбирала потрібну суму. Подумала, що весілля, це чудовий привід для такого подарунка. Приїхала за кілька місяців до урочистостей, щоб придбати нерухомість і допомогти з підготовкою до весілля. Але про свій сюрприз нікому не казала.
Та коли я укладала угоду в нотаріуса, мене випадково побачила подруга. Невдовзі майже всі в містечку вже знали, що я купила квартиру. Я збиралася вручити ключі на весіллі в ресторані. Але за кілька тижнів до події я передумала.
І сталося це не просто так. Коли я почала допомагати майбутній невістці з вибором сукні та інших деталей, то помітила, як Оля розпоряджається грошима Руслана. Вона витрачала їх без огляду. Зовсім не намагалася заощаджувати: купила дорогу сукню, витратила тисячі на флориста й замовила найдорожчих ведучих та вокалістів.
Син повернувся за день до весілля. Усе було готове. На святі всі очікували, що я вручу ключі від квартири. Але я підійшла до молодят і вручила їм конверт. Усередині була тисяча доларів, і все.
Невістка дуже образилася й до кінця вечора зі мною не розмовляла. Пізніше багато хто почав розпитувати мене, але я не збиралася нічого пояснювати. Вирішила, що квартира залишиться мені. Зрештою, я чесно на неї заробила, а невістка, схоже, чекала, що все саме впаде їй до рук.
Як гадаєте, чи правильно я вчинила?