Ми з Богданом прожили в шлюбі 12 років, але тепер він вирішив розлучитися зі мною лише тому, що я відмовилася прописати його у своїй квартирі.
Ми живемо в квартирі, яку я купила ще до весілля. На той момент мені було 27 років, а Богданові 30. Я вже мала власне житло, бо змалку багато працювала.
Заробляти на квартиру я почала з 20 років. Тоді вперше поїхала за кордон на сезонні заробітки: спочатку до Польщі на збір полуниці, потім до Німеччини на завод, а згодом чотири роки доглядала літню жінку в Італії. Усі зароблені гроші я відкладала, і завдяки цьому змогла купити двокімнатну квартиру в новобудові та зробити там хороший ремонт. До того ж у мене ще залишилися заощадження.
Богдан на той час не мав власного житла, хоча йому вже було 30. Мене це не турбувало, адже після весілля нам було де жити. Тому він переїхав до мене.
Я працювала бухгалтеркою в будівельній компанії, чоловік, машиністом на залізниці. За цей час у нас народилася донька Катя, якій цього року виповнюється 10 років. Ми жили звичайним сімейним життям, і Богдана не хвилювало, що він не прописаний у квартирі. Але минулого місяця це раптом стало для нього принциповим питанням.
– У нормальних сім’ях усі члени прописані разом, тільки в нас ні, – постійно повторював Богдан. – Ти з донькою прописані, а я як чужа людина.
– Чому тебе це хвилює? Раніше все було нормально. Що сталося? – питала я.
– Просто так не має бути! – відповідав він, так і не пояснивши до пуття причини.
Я не хочу його прописувати, адже я сама заробила на це житло. Чому він не зробив так само, щоб у нього була своя квартира? На мою думку, це чоловік має забезпечувати сім’ю житлом, а не жінка.
Моя позиція дуже зачепила Богдана. Він зібрав свої речі й поїхав до брата в сусіднє місто. Олег, його брат, повністю підтримує Богдана в цьому питанні, вважаючи, що прописати його було б правильним рішенням.
Чоловік сказав, що якщо я його не пропишу, то він розлучиться зі мною. Але я не збираюся змінювати своє рішення. Хай подивиться, де він житиме далі. Якщо для нього квартира важливіша за сім’ю, я його не тримаю. Ми з донькою не пропадемо.
А як би ви вчинили на моєму місці?