Я дуже люблю свою маму, але її вчинок виходить за межі розумного! І все через те, що моя 55-річна мама вирішила… вийти заміж!
У голові не вкладається.
Почалося все рік тому. Я прийшла до мами, щоб вона посиділа з моєю донечкою Іриною. Вмикаю її ноутбук — а там сторінка сайту знайомств і її анкета.
— Ой, це якийсь вірус, не звертай уваги, — виправдовувалася мама.
Ну, я тоді не надала цьому значення, бо мама справді не дуже тямить у комп’ютерах і часто телефонувала з питаннями: «А що робити, якщо екран синій?».
Але це був перший тривожний дзвіночок. За тиждень знову прошу маму допомогти з Ірочкою, а вона відмовляє — каже, що зайнята. Довелося кликати свекруху. Мене насторожила така поведінка.
І от на Новий рік мама запросила нас у гості. Сказала, що хоче познайомити з другом. Я нічого не запідозрила. Купила торт, шампанське й пішла до неї. Відчиняю двері — а переді мною незнайомець:
— Добрий день, мене звати Антон.
Отаке «сюрприз» влаштувала мама! Виявляється, вона потай зареєструвалася на сайті знайомств і почала спілкуватися з цим Антоном. І це ще не все.
— Ми з Антоном зустрічаємося. Тільки нікому не кажи, це секрет. Не хочу, щоб люди почали пліткувати й сусіди сміялися, — тихо сказала мама на кухні, поки ми накривали на стіл.
Тут у мене урвалося терпіння. Я почала кричати, що вона у свої роки з’їхала з глузду й зв’язалася з аферистом. Бачила таке у фільмах. Антон явно не дурень: у мами велика трикімнатна квартира, машина, свій магазин солодощів на ринку. От він і націлився.
Звісно, вечір був зіпсований. Я взяла дитину й пішла. Мама ще тиждень намагалася налагодити зі мною стосунки, але я не хотіла розмовляти. Тепер ми спілкуємося, вона приїжджає в гості до онучки, але тему Антона намагаємося не зачіпати.
Але місяць тому я помітила у мами на руці каблучку.
— Мамо, що це?
— Доню, розумієш… Антон зробив мені пропозицію. Ми не будемо влаштовувати пишне весілля, просто розпишемося й посидимо в ресторані. Допоможеш вибрати сукню?
Я була в люті. Як у неї вистачило нахабства просити про допомогу, коли вона знає, як я ставлюся до Антона! Ми так сильно посварилися, що, здається, нас чув увесь район. Я виставила її з дому й сказала, що якщо вона не кине Антона, то я їй не донька.
Минув місяць — і ми взагалі не спілкуємося, навіть не телефонуємо одна одній. Іринку до бабусі водить чоловік, а я не хочу її бачити. Через це «весільне питання» у нас із чоловіком почалися сварки. Виявилося, він підтримує маму:
— Яка тобі різниця? Нехай виходить заміж, це її життя. Чого ти так проти?
Чесно кажучи, я не чекала від мами такого. Хто в її віці взагалі думає про заміжжя? У неї хіба мало справ? А якщо вона заявить, що в мене з’явиться молодший брат або сестра? До такого я точно не доживу.
Я така зла, що викинула запрошення на весілля. Нехай мій Роман іде, але без дочки. Не хочу, щоб Ірина дивилася на цей цирк і травмувала свою психіку.
Розумію, що мої слова можуть здатися різкими. Але я бажаю мамі щастя й вважаю, що Антон їй не підходить.
Чого мене навчила ця ситуація? З віком наші батьки стають схожими на дітей — роблять дурниці й необдумані вчинки. За ними треба наглядати, щоб вони не наробили біди. Я дуже шкодую, що не догледіла за мамою. Тепер вона може зруйнувати своє життя. Я готова на все, аби тільки позбутися цього майбутнього вітчима.
Чий бік ви підтримуєте в цій ситуації?