Нас у батьків двоє: я і мій молодший брат Олег, який все життя був батьківським мазунчиком. З дитинства я мала його доглядати. Всі іграшки йому, бо він менший. Свічки на торті на мій день народження задмухував Олег. Яку б шкоду не зробив Олег, винною лишалась я. Гуляти йти не могла, бо мусила сидіти з братом. Тож після 9 класу я вступила в коледж, щоб втекти від цього.
Батьки платили за гуртожиток і давали гроші на продукти. Навчалась я на державній формі та підробляла в кафе і репетиторством, щоб мати гроші на власні потреби. Згодом закінчила університет і зараз працюю в туристичному агентстві.
Своєї сім’ї ще не маю, на відміну від Олега. У нього дружина та двоє дітей, а він і досі сидить на шиї у батьків. Після школи брат не пішов навчатись, а відразу вирішив працювати. Зараз він водій на фермі у нашому селі. Живуть вони з дружиною у її батьків. Він постійно скиглить про брак грошей, а наші мама з татом йому у всьому допомагають. Я теж позичала (давала) Олегу гроші на покупку машини та ремонт у будинку. Назад мені ніхто нічого не повернув.
Та найбільше мене дратує тема подарунків. Я уже кілька разів наступала на одні й ті ж граблі.
У батьків була річниця весілля і Олег запропонував:
– Давай подаруємо їм відпочинок в Карпатах. Я погодилась.
– Тільки у мене зараз з грішми туго, то ти все оплати, а я віддам, як отримаю зарплату – просив брат.
Так і зробили. Я через роботу не змогла приїхати, тож подарунок від нас вручив Олег. Я ж зателефонувала і почула, що вони не можуть нарадуватись, який гарний подарунок на річницю весілля їм зробив син.
– Оце так Олежко. Мало того, що не забув, так ще такий сюрприз нам влаштував – говорила мама. – А ти тільки подзвонила.
– То я все оплатила, Олег тільки вам путівки віддав – кажу.
– Не виправдовуйся. Як забула, то так і скажи.
Коли ж я запитала брата, чому він не сказав, що подарунок від нас обох, він пробурмотів, що “забув сказати про це батькам”. Грошей, до речі, Олег так і не віддав.
Тоді у тата був день народження. Ми знову разом купили йому мотокосу, яку він давно хотів. Як ми, я. Олег дав лише 500 гривень. І знову всі похвали і подяки отримав любий син.
Мамі подарували телевізор у їх спальню, який Олег лише привіз з магазину і встановив, фінансувала все знову я. І тут теж всі подяки йому.
– Як добре, що у нас Олежко є, так нас балує – почала мама. – А ти тільки дзвониш на свята та й усе, ще іноді букетик передаси.
– Всі ці подарунки купую я, а Олег і не згадає, що на них гроші треба. Лише видає, що то він все робить – заперечила я.
– Він з магазину телевізор привіз і встановив, а ти на все готове приїхала і ще й брата оббріхуєш. Безсоромна.
Батьків не переконало навіть те, що я їм усі чеки про оплату показала, щоб довести свою правоту. Мало того, тато на мене накинувся із звинуваченнями:
– Ти ж знаєш, що у Олега діти. Могла б з нього грошей на вимагати.
– А я що маю гола боса лишитись, лиш би все Олежку вашому віддавати? Хай навчиться жити за свій кошт, а не з інших гроші тягнути – не стрималась я.
Після цих слів батьки мене практично виштовхали з будинку. Я повернулась додому, орендую квартиру у місті. З того часу минуло два тижні, а про мене ніхто і не згадує. Ні мама, ні тато жодного разу не зателефонували. Зроблять це хіба, як потрібно буде Олегу грошей підкинути.
У мене така образа на них, що й не передати. Невже я не заслуговую на любов? Чи мало для них роблю? Як мені жити, знаючи, що нікому не потрібна? Скажіть.