Олена зняла фартух, струшуючи з нього пил і дрібні волосинки, що лишилися після робочого дня.
Вона кинула швидкий погляд у бік своєї колеги Марії, яка вправно накручувала локони на голові поважної пані – однієї з тих постійних клієнток, що завжди залишали щедрі чайові.
— Марійко, я сьогодні трохи раніше піду, у Тараса день народження, — сказала Олена, акуратно складаючи ножиці й гребінці у свою сумку.
Марія лиш злегка кивнула, не відриваючись від роботи, але з-під її брів вислизнув ледь помітний усміх.
— Тільки не перестарайся там із веселощами, — пожартувала вона, стиснувши кулак у жартівливому попередженні. — Знаєш, як воно буває, коли свекруха поруч.
Олена лише тихо хмикнула, стримуючи сміх.
Її свекруха, пані Галина, була тим ще випробуванням — завжди готова підкинути шпильку чи влаштувати маленьку провокацію.
Але цього дня Олена твердо вирішила не псувати собі настрій. Усе-таки свято в її коханого Тараса, і вона хотіла зробити все, щоб вечір пройшов ідеально.
Вона вже уявляла, як помчить через усе місто — аж до маленької кондитерської на околиці Львова, де пані Галина завжди замовляла свої улюблені тістечка.
«Ой, донечко, там такий торт шикарний, для мого синочка вибрала» — любила повторювати свекруха з ноткою зверхності.
І байдуже, що Олені доведеться тягнути ту коробку через пів міста, пересідаючи з трамвая на маршрутку. Хто ж змусить пані Галину саму тягтися в переповненому транспорті?
Олена була молодою й спритною — вона впорається. Вона вже ступила на підніжку трамвая, коли в кишені задзвонив телефон.
— Люба, — пролунав тихий, трохи винуватий голос Тараса, — я запросив Христину й Богдана на святкування. Ти ж не проти, правда?
Олена застигла, міцніше вхопившись за поручень. У трамваї був час пік, люди штовхалися, а повітря гуділо від гомону.
Проти? Звісно, вона була проти! Христина — колишня дружина Тараса, а Богдан, її нинішній чоловік, — прямий начальник її чоловіка в компанії.
Як тут заперечиш, коли Тарас вже кілька тижнів натякав на можливе підвищення?
Вона мовчала, стиснувши губи, а з того боку слухавки долинуло легке хихотіння.
— Та не накручуй себе, — додав Тарас. — Христина давно в минулому. Просто хороший шанс трохи зблизитися з Богданом. Ти ж у мене майстриня на кухні, все організуєш як треба.
Олена змусила себе видихнути й навіть натягнула слабку посмішку.
«Це ж твій день, коханий» — подумала вона, але настрій, і без того хиткий, стрімко покотився вниз.
Тарас, Христина й Богдан працювали разом у великій львівській ІТ-компанії.
Десять років тому Христина, тоді ще амбітна менеджерка, кинула Тараса, скромного інженера, заради кар’єриста Богдана, який швидко доріс до посади директора.
Тарас приходив до Олени в салон підстригатися й годинами виливав душу — про зраду, про розбите серце. Олена слухала, співчувала, жартувала, щоб його розрадити.
Хто ж знав, що з часом із клієнта він стане її коханням, а потім і законним чоловіком?
Після весілля розмови про Христину припинилися. Здавалося, Тарас остаточно відпустив минуле й поринув у нове життя.
Але на корпоративах, куди Олена іноді ходила з чоловіком, вона помічала, як Христина кидає на нього багатозначні погляди.
«Любить досі» — подумала Олена, тягнучи величезну коробку з тортом до під’їзду їхньої багатоповерхівки. — «Але з Богданом не розлучиться — надто звикла до його грошей»
Вона ледве втримала рівновагу, коли двері під’їзду раптово розчахнулися. На неї налетіла сусідка Соломія, молода дівчина з верхнього поверху.
— Ой, пробач, мало тебе не збила! — вигукнула Соломія, хапаючи Олену за руку, щоб та не впала разом із тортом. — А що це ти така похмура?
Олена повільно вивільнилася з її обіймів, все ще занурена в думки. Але Соломія не вгавала:
— Що, вже й торти печеш? Салон закинула? Пані Галина казала, що ти її так обстригла, що вона тепер як лялька з дешевої крамниці виглядає!
Олена різко повернула голову до сусідки. Її очі спалахнули, і Соломія, зрозумівши, що перегнула палицю, швидко відступила.
Проклинаючи важку коробку, яка відтягувала руки, Олена повільно піднялася на четвертий поверх. Пані Галина ніколи не приховувала свого розчарування вибором сина.
«Як можна було проміняти перспективну менеджерку на перукарку?» — бурчала вона щоразу, коли випадала нагода.
Але при цьому роками ходила стригтися тільки до Олени й жодного разу не скаржилася на її роботу.
Увірвавшись у порожню квартиру, Олена обережно поставила торт на кухонний стіл і струснула головою, відганяючи похмурі думки. Сьогодні свято, і вона майже все встигла.
Зараз поставить курку з картоплею в духовку, розкладе салати, які приготувала напередодні, і все буде гаразд. Вона вже прикрашала олів’є зеленню, коли двері грюкнули, і в коридор увійшла пані Галина, тягнучи за собою семирічного онука Андрійка.
— Оце виховала собі помічника! — обурено гуділа свекруха, кидаючи сердитий погляд на хлопчика. — Яблуко від яблуні недалеко падає!
Андрійко, винувато опустивши голову, намагався засунути під диван порваний шкільний наплічник. Олена, пробігаючи повз із тарілками, лише зітхнула. З сином вона розбереться пізніше.
— Мамо, я голодний, дай щось поїсти! — гукнув Андрійко, тільки но увійшовши на кухню.
Не встигла Олена відповісти, як почула брязкіт кришки й буркотіння пані Галини:
— Та що вона тобі дасть? Тут самі недоїдки! — Свекруха зазирнула в холодильник і скривилася, помішуючи вчорашній борщ.
Андрійко тим часом схопив канапку з ікрою, проковтнув її у два укуси й благаючим поглядом подивився на маму:
— Можна ще?
— Зачекай, скоро гості прийдуть, тоді сядемо за стіл, — строго відрізала Олена.
Хлопчик зітхнув і поплентався до своєї кімнати, а пані Галина, скориставшись моментом, накинулася на невістку:
— Олено, як так можна? Ти з сином зовсім контакту не маєш! — Вона вперла руки в боки й заголосила на всю кухню. — Отак усе й починається: спочатку мати ні в що не ставить, потім дружину гамселить, а там і до в’язниці недалеко!
Олена застигла, не знаючи, що й сказати. Зазвичай свекруха тримала себе в руках, але сьогодні явно вирішила влаштувати шоу.
— Пані Галино, з Андрійком я розберуся, — спокійно відповіла Олена. — Краще скажіть, що це ви всім сусідам розпатякали, ніби я вас погано підстригла? Так і клієнтів позбутися недовго!
Свекруха стрельнула на неї злим поглядом і процідила крізь зуби:
— А хай розбігаються! Може, нарешті нормальну роботу знайдеш — у бухгалтерію підеш, як Христина!
Тут Олена все зрозуміла. Ось де собака зарита! Пані Галина досі не могла змиритися, що її невістка не роз’їжджає на дорогому авто й не заробляє тисячі, як Христина.
Вона глибоко вдихнула, щоб стримати гнів. Якщо бурчання про борщ ще можна було стерпіти, то такого приниження вона терпіти не збиралася.
— Вибачте, я не Христина, — почала Олена, але свекруха різко її перебила:
— Та куди тобі до неї! Христина з Богдана директора зробила, а ти Тараса під каблук загнала й кар’єру йому зіпсувала!
Олена стояла, ніби громом прибита, коли двері знову грюкнули. У квартиру ввірвався гучний сміх і хмара солодких парфумів.
— Ми тут! — гукнув Тарас, зазираючи на кухню.
Олена обійшла пані Галину й виглянула в коридор. Біля дзеркала стояла Христина, поправляючи яскраво-червону помаду.
— Богдан із клієнтами затримався, — шепнув Тарас, підходячи до дружини. — А в Христини машина в ремонті, тож я її підвіз. Зроби нам кави, гаразд?
Олена відступила, пропускаючи непрохану гостю в кімнату. Христина пройшла повз, граційно виляючи стегнами й тягнучи за собою Тараса. А з кухні вже поспішала пані Галина:
— Христинко, як же ти гарно виглядаєш! Ця помада — просто знахідка! А що ти нашому Тарасику подарувала?
Закотивши очі, Христина почала розхвалювати дорогущий планшет, який привезла для іменинника. Свекруха аж сплеснула руками, захоплюючись ціною подарунка.
А Олена стояла осторонь, відчуваючи себе зайвою на власному святі.
— Олено, де кава? — гукнув Тарас, виводячи її з задумів.
Вона відштовхнула чоловіка й пішла на кухню.
— Чому ви не заїхали в кав’ярню, якщо так хочете кави? — не стрималася вона. — Я з салатами не встигаю, а тут ще твоя мама все псує!
— Фу, що це за гидота? — раптом прогундосила пані Галина, тицяючи пальцем у баклажанові рулетики. — Невже не можна було в ресторані відзначити? Прийдуть пристойні люди, а тут якийсь базар із твоїм олів’є!
Христина, що стояла поруч, скривилася й додала:
— Справді, якийсь колгосп.
Олена відчула, як кров прилила до обличчя. Вона вже відкрила рота, щоб відповісти, але тут задзвенів дверний дзвінок.
Тарас побіг відчиняти, а за ним пострибала Христина. З коридору долинали радісні вигуки й цмокання.
Пані Галина штовхнула Олену ліктем у бік:
— Чого стоїш? Чула ж, таке подавати не можна! Мій син скоро начальником стане, а ти ганьбиш нас!
Олена не встигла отямитися, як свекруха схопила відро для сміття й одним рухом змахнула туди майже всі закуски. На столі лишився тільки понівечений олів’є.
— Що ви робите?! — закричала Олена, хапаючи її за руку. — Ідіть додому, якщо вам усе не так! І Христину свою забирайте!
Від люті вона так стиснула пальці свекрухи, що та аж заверещала:
— Тарасе! Рятуй!
На крик прибіг чоловік. Він почав розпитувати, що сталося, але Олена вже не слухала. Її погляд прикипів до його обличчя — від підборіддя до носа воно було вкрите слідами червоної помади.
— Тарасе! Вона божевільна! Мене вдарила й усе в смітник викинула! — голосила пані Галина, оббріхуючи невістку.
— Олено, що ти витворяєш? — закричав Тарас.
Але вона лише спокійно глянула на нього й запитала:
— А коли це Христина встигла тебе так обцілувати? Ти весь у її помаді. Старе кохання не минає, еге ж?
Її голос дзвенів, як сталь. Тарас почав виправдовуватися:
— Та що ти вигадуєш? Просто привітала!
Олена зірвала фартух і кинула йому в обличчя.
— Витирайся, не ганьбися. А далі святкуйте без мене.
Вона пішла до спальні, дістала сумку й почала кидати туди речі. Добре, що давно планувала поїхати до мами в село під Тернополем. Залишилося взяти дещо для дороги.
Тарас увірвався слідом:
— Ти куди? А гості?
— Андрійку, гайда до бабусі в село! — гукнула Олена, заглянувши в дитячу. — Збирай наплічник!
Син радісно заверещав, а вона попрямувала на кухню — забрати хоч щось із їжі. Тарас перегородив їй шлях:
— Скажи чесно, що відбувається? Це через Христину?
— А ти як думаєш? — фиркнула Олена. — Чи то ви перед нею вихваляєтесь, чи мене позбутися хочете?
— Припини істерику! Хто подаватиме на стіл?
Вона зайшла на кухню й побачила Христину, що стояла біля вікна й диміла.
— Хто подаватиме? — весело перепитала Олена. — А ось вона!
Вона схопила тарілку з олів’є й з усього розмаху вліпила її Христині в обличчя. Салат розлетівся по її ідеальному макіяжу.
— Або в ресторан ідіть! — розсміялася Олена, струшуючи залишки з рук. — Твоя коханка підкаже, де краще!
Вона зупинилася, помітивши Богдана, який щойно зайшов. Він стояв, роззявивши рота, переводячи погляд із замазаної салатом дружини на Тараса в помаді.
Підозри про зраду підтвердилися. Що ж, Тарас отримає «подарунок» — вилетить із компанії.
Олена підхопила наплічник сина й повела його до дверей. Добре, що в неї є маленька квартира в центрі Львова, залишена бабусею.
Цих людей вона більше не побачить — хіба що на суді через розлучення. І хай доведеться відмовитися від оренди бабусиної хати, з її професією Олена завжди знайде, як себе прогодувати.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?