— Боже мій, як тут гарно! — вигукнула Оля, ледь вийшовши з машини. — І повітря яке! Діти, дихайте на повні груди! Валентина Петрівна мовчки обійшла будинок, зазирнула у вікна, похитала головою.— Ну що, мамо, який вердикт? — запитав Андрій з усмішкою.— Визнаю, синку, вийшло непогано. Хоча...є одне але...

— Боже мій, як тут гарно! — вигукнула Оля, ледь вийшовши з машини. — І повітря яке! Діти, дихайте на повні груди! Валентина Петрівна мовчки обійшла будинок, зазирнула у вікна, похитала головою.— Ну що, мамо, який вердикт? — запитав Андрій з усмішкою.— Визнаю, синку, вийшло непогано. Хоча...є одне але...

13:33

Андрій поставив останню скриньку з посудом на кухонний стіл і витер піт з чола. Переїзд завершився — нарешті вони з Людою були повноправними...

Дальше »
— Анничко, та ти себе не пошкодувала! — вигукувала Валентина Іванівна, сусідка з третього поверху. — Яка краса!..— Ой, та що ви, — скромничала іменинниця, — це ми з Оленочкою постаралися. Щоправда, основну роботу я сама робила, а вона мені допомагала..

— Анничко, та ти себе не пошкодувала! — вигукувала Валентина Іванівна, сусідка з третього поверху. — Яка краса!..— Ой, та що ви, — скромничала іменинниця, — це ми з Оленочкою постаралися. Щоправда, основну роботу я сама робила, а вона мені допомагала..

13:24

Анна Петрівна прокинулася того суботнього ранку з відчуттям свята. Шістдесят років — кругла дата, гідна урочистості. Вона давно планувала це...

Дальше »
Рівно о 15:10, саме тоді, коли церемонія мала початися, телефон Данила завібрував. Раз. Другий. Третій. Він опустив очі й побачив моє ім’я. І одне повідомлення.

Рівно о 15:10, саме тоді, коли церемонія мала початися, телефон Данила завібрував. Раз. Другий. Третій. Він опустив очі й побачив моє ім’я. І одне повідомлення.

13:14

Я ніколи не думала, що настане день, коли власний син стоятиме переді мною біля церковних дверей і говоритиме так, ніби я чужа людина. Мати ...

Дальше »
Подписаться на: Сообщения ( Atom )