ВСЕзакінчилось одного понеділка вранці, тихо, як вимикається телефон на беззвучному. Мама зателефонувала з тим самим лагідним голосом, яким вісім років поспіль казала: «Вибач, місця немає». А я стояв у холі власного готелю на березі Чорного моря, дивився на засмаглих щасливих дітей і повний зал людей, яких сам обрав. Вісім років моя родина чекала запрошення. Тепер запрошення видавав я. І цього разу для когось місця не знайшлося.
Вісім років поспіль моя мама казала мені одну й ту саму фразу: «Дімо, синку, вибач, але цього року на дачі біля моря знову не вистачає міс...
Дальше »